НЕ БУВАЄ РАДОСТІ ВІД СМЕРТІ

Невеселі роздуми виникли в мене після перегляду малюнка юного одеського художника, учня 3 класу, Дмитрика Бежика. Він намалював ялиночку у вазоні, біля якого розташував яскраві різнокольорові кульки і написав: « Чекаємо Нового року». Уважно розглянувши малюнок, подумав, яке добре серце в хлопчика. Він не хоче, аби в лісі безжалісно вирубувались смерічки і ялини, благає дорослих разом із дітьми долучитися до порятунку вічнозелених фей. Виявляється, що це зовсім не складно. Просто слід заборонити масову вирубку дерев, розпочати нову традицію.

Навесні висаджувати деревця у вазони, доглядати за ними. Більше як за півроку вони підростуть, а на Новий рік, ласкаво посміхнувшись на підвіконні, порадують вас своєю надзвичайною красою і казковою ніжністю. Хочете прикрасити їх, почепіть на невеличкі гілочки мініатюрні іграшки. І борони вас Боже, не йдіть у ліс із сокирами і бензопилами – не вирубуйте задля тимчасової насолоди і радості дерев.

Чи замислювались хоч раз над тим, що не буває радості від смерті? У свої оселі, школи, громадські заклади, площі і розкішні палаци ви приносите мертві дерева, прикрашаєте їх дорогими іграшками, влаштовуєте новорічні забави. Але немає чому радіти, адже біля мерців відчуваєш себе пригніченим. Більше того, подумайте, скільки грошей викидається на вітер!

У кожному місті намагаються прикрасити площу найбільшою і найвищою смерекою чи ялиною.
Дивно, але факт. У минулому році навіть відбувся рейтинг на найвищу ялинку, такою виявилася ялинка у Харкові. Уявляяте? Її висота сягнула аж до 36,7 м., але слід зазначити, що це була штучна фея, повідомляв у Fecebok Український гідрометцентр. У Дніпрі та Чернівцях цьорогріч ялинки були заввишки 30 метрів. Головна ялинка України, що була встановлена на Софіївській площі у Києві, посіла лише четверте місце – її висота сягнула лише 26 метрів. Львівська красуня поступилася рейтингом – посіла 11 місце. А ось найнижчою ялинкою в обласних центра була зелена красуня в Полтаві – всього 15 метрів заввишки.

Чомусь ми завжди прагнемо до максималізму – більша і розкішна машина, великий дім, квартира… Таке ганебне змагання триває і на облаштування найвищої ялинки.
Їдуть за нею в далеку дорогу, вирубують дерево, що росло десятки літ, вантажать на великогабаритне авто і везуть до обласного чи районного центру. Тут за справу беруться високомонтажники – встановлюють ялинку на міській площі, чіпляють дорогі прикраси і запалюють вогні. У визначений час міське керівництво прибуває для урочистого відкриття ялинки, на влаштування якої із міського бюджету було витрачено десятки тисяч гривень. Це тільки в одному місті, а скільки в України? Фантастичні суми, які було б доцільніше потратити на інші більш важливі справи, скажімо, для видання дитячих газет чи журналів, придбання ліків для малозабезпечених людей. Та хіба не можна, скажімо, прикрасити новорічну ялинку в міському парку, на шкільному подвір’ї, чи біля дитячого садочка. Непоодинокі і дбайливі господарі так і роблять. Вони вже давно посадили у визначених місцях ялинки, дбайливо доглядають за ними і кожного року влаштовують біля них казкові новорічні дійства. А радіють від того і дорослі, і діти, а найбільше зелені феї – віддячують доброчинцям за опіку й ласку.

А тим часом після новорічних свят на кожному смітнику валяються викинуті смерічки. Вони вже нікому і ніколи не будуть потрібні. Мине рік – і таке ганебне явище повториться знову і знову…

У зв’язку із цим мені пригадалася давна історія. Разом зі своїми військовими колегами перебував на миротворчих навчаннях в американському місті Канзасі. У вільний від навчання час нас запросили до себе в гості заокеанські колеги. Дорогою додому мій новий приятель полковник Робінет попередив, аби я не купував для його дружини мертві квіти.
«Це у вас дарують зрізані троянди і гвоздики, а ми даруємо живі квіти у вазанках», – поважно сказав він. Звісно, після такої повчальної розмови, купив для дружини заокеанського полковника пишний вазон квітів. Щоправда, вартував він набагато дорожче, аніж «мертві квіти».

Дивно, але факт, що ми роками даруємо їх рідним і близьким, встановлюємо у своїх оселях у передноворічні свята «мертві» ялинки і гадки не маємо про те, що навмисно вкоротили їм віку, а тепер радіємо…

До цих пір не можу забути одну розмову лісоруба із Турківщини з яким ми опинились в лікарні. Мова зайшла про тотальну вирубку лісів в Карпатах. Чоловік бідкався і жалкував що ніхто не може зупинити цей безлад. Я слухав його дуже уважно.

А ви чули коли небудь як кричать вмираючи смереки?

-Як кричать? Вони ж не люди?-перпитую.

Не люди, але живі. Падають на землю і жалібним голосом завивають, а їх траурні голосіння підхоплюють малі деревця, напевно це їх діти – ридають, бо їх батьки, які роками буяли в хащах, раптово вмирають цілком здоровими.
Дізнався і про інше. Виявляється столітня смерека своїм кореневищем утримує під своєю кроною щонайменше одну тонну води. Певну частину якої використовує для свого живлення– решту віддає на поля і річки.

Чому у нас ерозія грунтів і мілководні річки?- запитує мій співрозмовник. І не дочекавшись відповіді продовужує:

Тому, що нищать наші ліси всілякі негідники, набивають кишені від продажу деревини. Вони байдужі до того що висихають колодязі і криниці, почастішали зсуви грунтів, буревії, паводки, інші стихійні лиха.

Напевно, уже давно настав час на державному законодавчому рівні забронити масове знищення хвойних дерев.

Таку ініціативу вже два роки тому підтримали юні літератори і журналісти громадської організації «Міжнародна академія літератури і журналістики». На наше прохання у державному природоохоронному парку «Синевир», що на Міжгірщині, було вирощено триста смерічок, які природоохоронці урочисто вручили кожному учаснику Міжнародного фестивалю юних талантів «Рекітське сузір’я». Ось як написала відома поетеса Ангеліна Оборіна у своєму вірші, слова якого були покладені на музику:
Синевірські феї
Із дітками нині
Роз’їдуться жити
По всій Україні.
Будуть в зарубіжжі,
На східних кордонах,
Зв’яжуть вінок дружби
В наших регіонах
І дійсно, ростуть нині в багатьох містах України подаровані дітям синевирські смерічки. Вони – живі свідки непорушної дитячої дружби. Чутливі дитячі серця до всього, що нас оточує. Саме юні літератори і митці виявили чудову ініціативу – провести наступний ХІV Міжнародний фестиваль юних талантів «Рекітське сузір’я» за підтримкою Міжнародного Центру впровадження Програм ЮНЕСКО, під гаслом: «Чисте довкілля – багата Україна!».

Одним із головних напрямків громадської діяльності – врятувати від знищення смерічки і ялинки, що нещадно гинуть напередодні новорічних свят.
Не можна читати без сліз вірш «Ми живі, як люди» великої майстрині поетичного слова і самовідданої захисниці зелених фей, почесного професора і проректора нашої академії Ангеліни Оборіної:

Ялиночка плаче
Смолою-сльозами:
Зрубали у лісі,
Забрали від мами.

Стоїть у куточку,
Сумує і плаче,
Бо ніколи маму
Більше не побаче.

Рік Новий зустріти
Люди всі бажають,
Тому і ялинки
Постійно рубають.

Вони ж, як і люди,
Різниця одна:
У нас кров червона –
Жовта в них смола.

В стволі їхнє серце
Б’ється і пульсує,
А народ без серця
Рубає й руйнує.

Ялинку у залі
Весь день наряджають,
А свято скінчиться –
Надвір викидають.

Схаменіться, люди!
Природу шануйте!
Є штучні ялинки –
Ось їх і купуйте.

І будьте сердечні,
Дозвольте їм житии,
Досить у столицю
Сотнями возити.

Посадіть ялинку
В себе біля хати,
Будете щорічно
Її прикрашати.
І ми, маліжани,
Таланти країни,
Просимо у влади
Затвердити зміни.

Ніхто не посміє
Ялинок рубати,
До міста возити
І їх продавати.

Хай розум ясніє,
До серця зверніться!
Шануйте природу
І вже схаменіться!

УВАГА! УВАГА!
Увага! Увага!
Новинка в нас свіжа:
Ідею підкинув
Дмитрик з МАЛіЖА
Ранили сльози
Ялинки дитину
І він заявляє
На всю Україну.
– Не смійте ялинок
У лісі рубати!
Просим президента
В закон записати!

Немов перегукується із поважною авторкою Ангеліною Оборіною юний поет ім. Міжгірщини Богдан Рошко у вірші «Схаменіться люди добрі»:

Схаменіться, люди добрі!
Що ж ви наробили?
Усю хащу порубали,
Звірів погубили.

Колись було – свині дикі
Стадами ходили,
А олені так рикали,
Що в Києві чули.

А зелена файна хаща
Радувала око –
Тепер лиш пнів поля чорніють
По горам високо.

Ясна річ, продовжуватися далі таке не може. Усім нам разом треба наводити порядок у милй і рідній Україні – рятувати від неминучої смерті смерічки і ялини, боротися за чисте довкілля рідної землі.

Василь ТАРЧИНЕЦЬ,
письменник, заслужений журналіст України.